Коли втомлюється тіло, так важко зберігати хороші емоції, та ділитися найкращим...
Хочеться лежати у свому ліжку, вкутаною теплою ковдрою, пити чай з молоком та ромовим кексом і спілкуватися з друзями...
Мабуть, я до цього ще звикну до амекриканського темпу життя, але мені тут інколи так бракує тиші, можливості сісти в автобус і доїхати туди, куди потрібно. Тому що оті всі машини, шум, забиті транспортом дороги і асфальтна спека вимордовують...
Не знаю, може, то муки звикання. І мені не хочеться брати на себе відповідальність, і вчитись чомусь новому. Але ж коли втомлений, то можна ж так думати, правда?
Розкажіть, як ви справляєтесь із викликами, які з"являються у вашому житті? І що вам допомагає залишатись собою у міській суєті?
П.С.  А ось нічні міста люблю. Коли можна дивитися на оті вогники, та ні про що важливе не думати...