Коли втомлюється тіло, так важко зберігати хороші емоції, та ділитися найкращим...
Хочеться лежати у свому ліжку, вкутаною теплою ковдрою, пити чай з молоком та ромовим кексом і спілкуватися з друзями...
Мабуть, я до цього ще звикну до амекриканського темпу життя, але мені тут інколи так бракує тиші, можливості сісти в автобус і доїхати туди, куди потрібно. Тому що оті всі машини, шум, забиті транспортом дороги і асфальтна спека вимордовують...
Не знаю, може, то муки звикання. І мені не хочеться брати на себе відповідальність, і вчитись чомусь новому. Але ж коли втомлений, то можна ж так думати, правда?
Розкажіть, як ви справляєтесь із викликами, які з"являються у вашому житті? І що вам допомагає залишатись собою у міській суєті?
П.С.  А ось нічні міста люблю. Коли можна дивитися на оті вогники, та ні про що важливе не думати...

Здається, це було минулого року, коли я відкрила для себе сайт www.niksya.ru. Мене настільки захопило кулінарне мистецтво, що на початку року я склала собі список десертів, які б хотіла за цей рік навчитися готувати.
В результаті, їх на практиці виявилося більше, чим у списку. І цей чіз також не був виключенням: вирішила приготувати його спонтанно.
Тим більше, що він не такий вже і складний, як здається на перший погляд.
Перш за все, автор радить приступити за декор: взяти білок, трохи збити, але не сильно, просто, щоб трохи змінити структуру. Беремо у нашому випадку трояндові пелюстки, пензлик (я взяла силіконовий), "розмальовуємо" наші квітки/пелюстки, обсипаємо цукром і ставимо сушиитися при кімнатній температурі. Ось так, в сухому і не прохолодному місці даний декор може зберігатися до тижня часу. Все це зайняло у мене 15 хвилин часу, я відставила декор всторону і побігла на роботу.
А ще напередодні я приготувала желе.
У приготуванні желе відступила від оригінального рецепта, і готувала за наступним:
300 гр клубніки
1 великий банан
півстолової ложки желатину
*столова ложка трояндової води (можна обійтися)
Желатин замочити у воді.
Клубніку і банан збити в блендері, але не в пюре, але щоб трохи відчувалися шматки фруктів.
Третину пюре відставити, 2/3 поставити на вогонь і довести до кипіння.  Одразу ж зняти з вогню, додати замочений желатин та пюре, розмішати, переконавшись, що желе розчинилося.
Вилити у викладену харчовою плівкою форму (краще, щоб та форма була на 1 см меншою в діаметрі за основу) і поставити в холодильник на декілька годин.
А ввечері я приступила до основного готування.
Отже, для пісочного коржа потрібно:
185 гр муки
33 гр мигдалевої муки (мигдаль можна замінити грецькими горіхами)
3 гр розпушувача
1 гр солі
68 гр цукрової пудри
100 гр вершового масла
33 гр жовтків
1 стручок ванілі
* Моє зауваження: якщо для тіста відсутність ванілі не критична, то надалі бажано додати ваніль. Якщо немає - то ххоча би ванільний екстракт.
Все, крім жовтків, змішати у блендері/вручну, поки тісто не зітреться на крихту. Вкінці додати жовтки, змішати, поки тісто не зіб"ється докупи. Тісто викласти на форму (у мене форма діаметром 22.9 см) і випікати 20 хвилин при температурі 175 градусів по Цельсію. Автор наголошує, що варто пекти у формі, тому що тісто розтечеться. Витягти з форми і поставити охолоджуватися.
Поки корж холонув, я готувала мус.
Я відразу розіб"ю список інгрідієнтів на 2 частини.
Для першої частини муса нам потрібні:
450-500 гр вершкового сиру "Філадельфія"
200 гр сметани (в оригіналі - крем-фреш)
1 стручок ванілі
Для італійської меренги візьмемо:
150 гр цукру
37 гр води
А також ще нам потрібні будуть 10 гр желатину.
Отож, вершковий сир і сметану розмішати. Із ванілі дістати насіння та додати до цієї маси.
Для італійської меренги кип"ятимо воду з цукром, поки температура цукрового сиропу не стане 118-121 гр по Цельсію. Сироп під час приготування не перемішувати. І бажано, користуватися спеціальним термометром, щоб не помилитися.
В той же час починаємо збивати білки на середній швидкості.
Коли сироп досягне потрібної температури, починаємо потихеньку вливати їх у білки. Я завжди стараюсь лити сироп маленькою цівкою по краю чаші, і коли повністю його виливаю, включаю на максимальну швидкість та збиваю доти, поки меренга зробиться гладкою та лискучою, і ви зможете доторкнутися до чаші. Оскільки сироп справді дуже гарячий, і на початках ви навіть зможете попектися, намагаючись тримати чашу.
Замочити желатин у воді. Перед додаванням у масу, желатин розігріти, щоб він розтопився.
Меренгу дуже обережно вмішати у вершково-сметанну масу, вкінці додати желатин і все акуратно перемішати.
Ну, а тепер ми можемо збирати наш торт. Як для кого, а для мене це, мабуть, найулюбленіша частина (окрім поїдання, звичайно) :)
На дно роз"ємної форми кладемо пісочний корж, на нього зверху кладемо желе, а зверху викладаємо мус. Ставимо в холодильник наніч.
*Щоб трохи легше потім було виймати торт із форми, можна прокласти бока ацетатною або харчововою плівкою (ацетатна плівка краща тим, що вона тримає форму, і не жмакається).
Торт декоруємо перед самою подачею, тому що, як показала практика, цукор на декорі від вологи починає перетворюватися на рідину. Тому якщо вам справді важливий зовнішній вигляд десерту, то не відкладайте його поїдання :)
Обов"язково спробуйте його приготувати, тим більше, що часу на нього потрібно не багато, а на носі жаркі літні дні, коли нам хочеться чогось водночас і смачного, і легкого на смак.

За мотивами жанру (оскільки це перший раз в житті), то тут би я мала викласти селфі себе, хоч і втомленої, але щасливої, адже у духовці печеться корж із стручком СПРАВЖНЬОЇ ванілі. Не ванільного цукру, чи екстракту, а саме ванілі. Але фото не буде, ви повинні повірити мені на слово, що запах солодкаво-притягуючий у домі smile emoticon
А ось світлину із зображенням готового десерту я спробую викласти завтра: оскільки сьогодні я вперше не тільки спробувала ваніль, але і новий вид декору. Як то кажуть, не перемикайте, далі буде

Чесно кажучи, це вже не перша моя спроба взятися за перо створити блог.
Я декілька разів реєструвалась на різних сайтах, намагалася підібрати гарні і пам"ятні імена для своїх сторінок, та все не те... Стояло на місці.
А потім так досить несподівано для самої себе вибрала blogger та назву hand-made stories.
Так, чому ж все таки хенд-мейд?
Ну, тому що я хоч і не суперкреативна жіночка, але творити люблю. Ви ж знаєте, як сильно відрізняються страви/одяг/записники та інше, у яких автор вкладає частинку себе? Для мене це велика радість бачити, коли те, що я приготувала/сотворила/накреативила викликає в інших задоволення та посмішку. Для мене це найбільша нагорода.
І ось коли ви насолоджуєтесь смачною стравою/красивим виробом/власноруч виготовленою листівкою, вам так хочеться поділитися отими солодкими емоціями з рідними та друзями. Вони, в свою чергу, діляться своїми. І так виникають історії:добрі, теплі, зв"язані шовковими нитками ваших слів, приправлені щедро вашими почуттями та сміхом.
Я не претендую на унікальність чи оригінальність, але те, що я буду тут з вами щирою, - це я вам обіцяю.
Отож, запрошую до себе на посиденьки :)